форум фронтовиків

Хто допоможе вінничанам, звільненим із полону, повернутись до життя?

0 87

Наприкінці минулого року – 27 грудня, на Донбасі відбувся довгоочікуваний обмін полоненими, який став наймасштабнішим за весь час антитерористичної операції. Російські бойовики віддали Україні 74 полонених, серед визволених: кіборги, солдати, громадські активісти та волонтери. Натомість терористам українська сторона віддала 237 осіб. Голова СБУ Василь Грицак заявив, що по той бік лінії розмежування в заручниках залишається ще понад 100 осіб. Перемовини про їх звільнення планують розпочати 10  січня 2018 року. Відносно ж тих, хто вже повернувся до рідної домівки, то за словами фахівців, у них попереду доволі непростий шлях адаптації, адже кризовий стан по поверненню військовослужбовця із зони бойових дій триває близько року.

– Людина, яка переживає насичений травматичний досвід, має таку позицію як рекстраун, – говорить вінницький психолог Людмила Євсєєва. – Вона має побути в цьому, для того щоб відчути, що біль стає нестерпним. Тобто, наслідки травматичних подій, які впливали на життя людини з часом починають руйнувати його життя. І зазвичай саме це спонукає людей звертатися по допомогу. Тому саме така робота повинна мати інший контекст. Або це має бути перша психологічна допомога одразу після того, як людина пережила цю травму.

– Чи мають сьогодні відповідні структури необхідні ресурси для надання повноцінної реабілітаційної допомоги?

– Нажаль, немає ресурсів ні в Міністерства оборони, ні у Міністерства соціальн6ої політики, ні у МОЗа, щоб зробити таку комплексну мультифункціональну допомогу одразу, для того, щоб полегшити наслідки гострої травми. Тому що травма переходить в хроніфікований період.. І поки інші соціальні речі не доповнюють і не накопичуються, людина не буде звертатися по допомогу. Зараз добре, що є посади психологів при соціальних службах і в них є програма по допомозі ветеранам АТО і членам їхніх родин, і вони проходили відповідні навчальні курси. Принаймні вони знають що потрібно робити з тією чи іншою проблемою, яка виникає у ветерана. Але, є необізнаність ветерана, куди звернутись, якщо в нього є проблеми із сном, проблеми з саморегуляцією, коли в нього є проблеми із вживанням алкоголю та наркотичних речовин, коли в нього є флешбеки, особливо після вживання алкоголю. Пройшло вже три, четвертий рік, я навіть не знаю як на це відверто реагувати, тому що законодавство повільно рухається в цьому напрямку. Волонтерство психологічне не може тривати без кінця, тому що це власний ресурс конкретних людей, які цим займаються. Інформаційний простір так само мало покритий, ми не бачимо ні книжок про це, ні якихось буклетів, інформації. Організації намагаються робити якісь грандові програми, але це якісь точкові ін’єкції і це не система і ми можемо мати величезну проблему.

Серед звільнених з полону є декілька вінничан. Один з них – колишній приватний підприємець Олексій Кириченко. Боєць народився у Вінниці, згодом переїхав до Харкова. В АТО пішов добровольцем.  У серпні 2014 року вириваючись з оточення біля Савур-Могили потрапив у полон. У підвалах Донецької СБУ Олексій Кириченко провів 1215, найдовше з усіх визволених полонених. До слова, його прізвище десятки разів потрапляло у списки на обмін, але останньої миті, без пояснення причин, зникало звідти. У Вінниці на сина і брата весь цей довгий час чекала велика родина. Після приземлення в аеропорту Бориспіль літака з визволеними полоненими, декілька слів журналістам сказав і Олексій Кириченко.

Довгих 703 дні очікувала на свого сина і мати вінничанина Олега Чулги. І хоча поговорити із визволеним поки що не можливо, через те, що він знаходиться на реабілітації у Феофанії, про те, чому і як він потрапив у полон, якщо ніколи не брав до руку зброї, розповів  головний редактор приватного підприємства редакції газета «Тростянецькі вісті», голова відокремленої організації учасників і волонтерів АТО, волонтер благодійного фонду «Тростянечина» Анатолій Савченко.

 

– Наш земляк із села Велика Стратівка Олег Чулга, який проживав в останні роки у Слов’янську, майже два роки провів в застінках катівень так званої ДНР. Сьогодні газети й сайти пишуть, що він в 2014 році, коли був в окупованому Слов’янську, сприяв ДНР. Брехня. Я з 2014-го року працю на фронті і знаю, він сприяв нашим бійцям. Ну що таке сьогодні окуповані території? Навіть території, які вже звільнені і були під ігом самопроголошених  ЛДНР і ДНР, там віра в Україну 50% на 50%, це не секрет. Половина хоче «руського міру», половина хочуть України. Дочка Олега Чулги навчалася в Донецькому медичному університеті, він завозив їй теплі речі і його в Донецьку на останньому блок-посту взяли. 703 дні він був в Макіївський колонії. Його засудили на 11 років неволі за шпигунство на користь України. В результаті обміну, наш Олег Чулга 27 грудня був звільнений. Людина, якому сьогодні 49 років виглядає на всі 65. Але Олег повернувся додому. Ми всі раді вітати його.

Нині чимало політиків, громадських діячів і пересічних українців жваво обговорюють те, що останній обмін полоненими дещо не справедливий: українська сторона віддала бойовикам втричі більше затриманих. Тож, чи доречні такі розмови? Про це і не тільки в інтерв’ю з військовим волонтером, громадським діячем Андрієм Сіраком.

– Ситуативно, те що відбулось ми можемо вважати невеликою перемогою. Якщо хоча б один воїн повернувся до своєї домівки, тільки мати, дружина, тільки дитина може оцінити цей обмін. Цифри в даному випадку не мають  значення. Якісний показник – повернення наших полонених додому, які більше 3 років перебували в застінках, в тортурах.

– Міністр соціальної політики Андрій Рева заявив, що звільненим із полону заплатять по сто тисяч гривень компенсації і зарахують час перебування у заручниках до трудового стажу. Також надаватимуть інші види соціальної допомоги. Взагалі, наскільки сьогодні в нашій країні розвинена реабілітаційна допомога учасникам АТО?

– Я думаю, що на сьогоднішній день вона ще не достатньо розвинена. Не має потужної підтримки тих людей, які повернулися з фронту. Але разом з тим, я знаю багато санаторіїв, медичних закладів, які приймають безкоштовно, вони самі до нас декілька разів звертались, як до волонтерів, які пропонували бійцям, хоча короткотермінові відвідини санаторіїв. І Закарпаття, Вінницька область, Немирів, наш Хмільник. Багато хлопців пройшли це лікування. Для хлопців це корисно, це спілкування з соціумом, з побратимами. Це дуже важливо для реабілітаційного і пост реабілітаційного періоду хлопців, які щойно повернулися з передової.

– Ви чимало спілкуєтесь із тими, хто повернувся із АТО. Наскільки важко їм повертатись до звичайного життя, чи багато з них ламається психологічно?

– Багато колег волонтерів, які побували у полоні, повернулись і продовжують справу. Я думаю, що ті люди, які дуже віддані своїй справі, люблять її, роблять її це від щирого серця – не вірю, що таку людину можна зламати. Багато хлопців, повертаючись з буремного сходу, кажуть: там війна, а тут війни немає. Неможливий контраст, невже таке може бути: ось я з окопу, з бруду, з крові – а тут тиша і спокій? Я завжди в такій ситуації кажу: хлопці, саме завдяки вам тут у нас тихо і спокійно. Ми не чуємо пострілів, не чуємо вибухів, важкої артилерії, тільким завдяки вам. Я думаю, що той, хто хоче бути успішним і ставить собі це за мету – для нього немає перепону. Ми маємо декілька таких сильних прикладів: «Піца ветеранів» – це такий бренд який розростається по Україні. Наші земляки теж працюють в цьому закладі. Багато хлопців повертаються до свого бізнесу. І справжні чоловічі руки, в будь-якій галузі: будівництво, сільське господарство чи якась сфера послуг, завжди знайдуть використання, якщо того дійсно хотіти.

За останніми даними СБУ, на непідконтрольних територія нині незаконно утримується близько 170 українців. Цифри постійно уточнюються у бік збільшення Так, на думку військових, щонайменше третина осіб, яких вважають зниклими безвісті, можуть знаходитись у катівнях бойовиків, очікуючи чергового обміну.

Коментарі
Loading...